До складу Старобезрадичівської сільської ради входять села:

СТАРІ БЕЗРАДИЧІ, НОВІ БЕЗРАДИЧІ, ТАРАСІВКА, БЕРЕЗОВЕ, КАПУСТЯНА, ПАРАЩИНА, КОНЮША

Старі Безрадичі – село, центр сільської ради. Розташоване за 10 км. від районного центру Обухова. Найближча залізнична станція - Нові Безрадичі, за 2км.

Площа населеного пункту 324,5 га.

Населення - 537 осіб.

Кількість дворів – 463.

День села – третя неділя вересня.

Історія сіл, які належать до Старобезрадичівської сільської ради, сягає в 4-2 тис. до нашої ери. Так, на території с. Нові Безрадичі в урочищі Стрілка І.В.Бондарем та І.М. Самойловським було виявлено двошарову пам’ятку середнього та пізнього етапів трипільської культури. На обох схилах балки Капустяна, на захід від с. Конюша, групою археологів вивчено багатошарове поселення різних періодів цієї культури. Залишки зарубинецької, ранньокиївської  культур розкопано в х. Піску.

До часів пізнього неоліту відносять учені і назву села Безрадичі. На думку О.А.  Кульчинського,  утворена вона від імені родоначальника роду Безрада. З часом для підкреслення родової відзнаки члени племені стали називатися безрадичами, а місце їх поселення  - Безрадичами.

Походження назви села пов’язано з літописним городом Торчеськом, закладеним нібито ще Володимиром Великим. У легенді йдеться, що коли половці осадили Торч, то обложені торки попросили  у київського князя Святополка допомоги. Коли князь прибув з братами на місце події, то ніяк не міг дійти з ним згоди про спосіб зняття з Торча облоги.

Цією заминкою скористалися вороги, зненацька напавши на руську дружину, якій довелося тікати, загубивши в болотах багато воїнів. Вийшло так, що русичам рада їхня не допомогла, а половці впоралися з ними  і без ради. Відтоді ніби й пішла  назва села – Безрадичі.

Легенда ця майже повністю співпадає з ходом подій, викладених в літописі Нестора Літописця  „Повість временних літ”, про напад половецької орди на Київщину в 1093 р.

І досі на пристугнянському мисі в Старих Безрадичах зберігаються рештки давньоруського міста.

Під час занепаду Київської Русі Торчеськ був переважно удільним князівством Князів Рюриковичів. З 1203 р. по 1209 р. торчеським князем був Мстислав Мстиславович Удатний.

23 травня 1221 р., коли об’єднані сили Данила Галицького і Мстислава Удатного розбили угорсько-польських претендентів на Галицький престол, Торчеськ став в’язницею для королівської пари – короля Галицького Соломона та його дружини Соломії.

На берегах Стугни пройшли останні дні князя Мстислава Удатного. Прийнявши схему, він у 1228 р. знову оселився в Торчеську. Але у 1229 р. по дорозі на прощу в лавру він помер.

У літописі йдеться про велику битву біля Торчеська у 1235 р. між Великим князем Данилом та Михайлом Чернігівським, який об’єднав свої  сили з половцями.  Торки були в складі військ Данила, бо на той час належали йому. Бій виграв Михайло.

Літописних документів, пов’язаних з монгольською навалою, не збереглося.  Але в легендах і переказах жителів села йдеться про жорстокість боїв за рідну землю. Відомо, що в реєстр монгольських надбань село було занесено вже під назвою Безрадичі.

У писемних документах Безрадичі датуються з ХVІ ст. Так у 1508 р. Зігізмунд І подарував Безрадичі князеві Федору Корецькому за добросовісне виконання ним  посольських завдань у Орді. Це є перша письмова згадка про село. З привілеї датованої 1549 р. дізнаємося, що князь Богуш Федорович Корецький подарував Безрадичі Києво-Печерській лаврі, а архімандрит  Мелентій Хрестович у 1580 р. виклопотав у короля Баторія грамоту на побудову замку і заселення м. Безрадичі. Разом з тим жителям міста королівською грамотою надавалося магдебурзьке право на вільну торгівлю та на один річний ярмарок.

Безрадичі Нові і Старі разом з х. Козин належали Києво-Печерській лаврі понад 220 років. Крім монастирських маєтків, були в них і маєтки власницькі. Так, року 1631-го брати Павші – Богуфал  і Шимон – мали власницький маєстат у Підгірцях і Безрадичах. У цьому ж 1631 р. тримав у Безрадичах 4 дими: 2 городники  і 2 убогі хатинки архімандрит Печерської лаври Петро Могила (засновник Києво-Могилянської академії). Після секуляризації  монастирських земель у 1787 р. Безрадичі ввійшли до державного майна,  ставши державним селом, а його жителі стали казенними селянами.

У 1863 р. в Безрадичах мешкало жителів: у Нових – 425, у Старих – 766, У 1887 р.  в Нових і Старих Безрадичах проживало 2000 осіб казенних селян.

У 1900 р. в Старих Безрадичах у 315 дворах мешкало 1719 жителів, яким належало 1925 десятин землі. В селі знаходилися однокласна парафіяльна школа, 22 вітряки, в кожному з яких працював один мірошник, казенна винна лавка. В Нових Безрадичах у 157 дворах проживало 479 осіб, була православна церква, приймальний покій, один фельдшер, аптека, 7 вітряків.

Під час громадянської війни  в 1919 р. безрадичівці підтримували повстанський рух селян Київщини проти більшовиків і білогвардійців під приводом отамана Данила Зеленого.

На початку колективізації 50 заможніших селян було розкуркулено і вислано до Сибіру.

Голодомор забрав у 1932-1933 рр.  кожного четвертого мешканця села. Голодною смертю найбільше померло чоловіків і дітей. 

У наслідок колективізації в Безрадичах утворилося п’ять колгоспів: ім. Леніна, „Більшовик”, ім.. Шевченка, „8 Березня”, „Перемога”.

На  фронтах Великої Вітчизняної  війни воювало 500 жителів села, загинуло 362 безрадичівців, 300 мешканців  - чоловіків, жінок, підлітків, дітей – працювали  на примусових роботах у Німеччині.

Після війни п’ять колгоспів було об’єднано в один. Після об’єднання громадське життя у Нових Безрадичах та х. Тарасівка і решті хуторів поступово занепало. Зникли клуби, ФАПи, пошти. 

Найбільше виділялось коштів на с. Старі Безрадичі: було перенесено колгосп з центру – за село. Побудовано нові сараї, водонапірну башту, кормоцех, майстерню, пилораму, тік, будинок тваринника, кухню, магазин. Починаючи з 80х років з’являються нові вулиці з будівлями для тваринників, дитячий садок, школа, клуб. Збільшився новою технікою тракторний стан.

Нині на території Старих Безрадич створено 3 сільськогосподарські фермерські господарства.

Безрадичівці пишаються своїми земляками: доктором історичних наук, професором, поетом-шестидесятником, дисидентом – Василем Семеновичем Лісовим, педагогом-краєзнавцем, заслуженим учителем України – Галиною Петрівною Хитенко,
поетесою, членом Національної спілки письменників України – Валентиною Козак і послом у Вірменії  прозаїком, членом Національної спілки письменників України – Олександром Божком.

Березове – село, входить до складу Старобезрадичівської сільської ради.

Площа населеного пункту – 147,4 га. 

Населення – 31 особа.

Кількість дворів – 64.

Нові Безрадичі – село, входить до складу Старобезрадичівської сільської ради.

Площа населеного пункту – 254,7 га. 

Населення – 221 особа.

Кількість дворів – 385.

Капустяна – село, входить до складу Старобезрадичівської сільської ради.

Площа населеного пункту – 198,01 га. 

Населення – 24 особа.

Кількість дворів – 25.

Конюша – село, входить до складу Старобезрадичівської сільської ради.

Площа населеного пункту – 4,4 га. 

Населення – 6 осіб.

Кількість дворів – 5.

Паращина - село, входить до складу Старобезрадичівської сільської ради.

Площа населеного пункту – 12,5 га. 

Населення – 19 особа.

Кількість дворів – 9.

Тарасівка – село, входить до складу Старобезрадичівської сільської ради.

Площа населеного пункту – 100 га. 

Населення – 134 особа.

Кількість дворів – 67.

Місцеве самоврядування здійснює Старобезрадичівська сільська рада.

Нині на території сільської ради діють Старобезрадичівська ЗОШ І-ІІ ступенів,
будинок культури, ФАП, бібліотека, поштове відділення, ДНЗ „Волошка”.

Села газифіковано і телефонізовано. 

На території, підпорядкованій Старобезрадичівській сільській раді, виявлено матеріальні пам’ятки трипільської, зарубинецької, херсонської археологічних культур давньоруської доби. 

 
Автор матеріалу краєзнавець                                  Хитенко Галина Петрівна.

Логін: *

Пароль: *